Абстракціонізм

Абстракціонізм — це художня мова, що відмовляється від упізнаваного зображення предметного світу й будує образ на чистих засобах живопису та графіки: кольорі, лінії, площині, ритмі й фактурі. Замість наслідування природи абстрактний твір апелює до внутрішнього переживання, музичної асоціації або духовної ідеї, стверджуючи самодостатність формальних елементів. Історично розрізняють дві магістральні течії: ліричну, або органічну, абстракцію з плинними барвистими плямами та експресивним жестом, і геометричну абстракцію з чіткими фігурами, прямими кутами та вивіреними пропорціями. Характерними ознаками стилю є відкрита композиція, автономне звучання кольору, увага до самого процесу нанесення фарби та відмова від сюжетної оповіді. Технічно митці використовують заливки, дриппінг, колаж, монохромні поля або, навпаки, контрастні співставлення тонів. Основоположником вважають Василя Кандинського, для якого барва мала «духовний звук»; поряд із ним працювали Піт Мондріан із його неопластицизмом та Робер Делоне з орфізмом. В українському контексті до абстрактних пошуків причетні Казимир Малевич і його супрематизм, а також Олександра Екстер, чиї безпредметні композиції поєднали колір і динаміку. У другій половині XX століття абстракція розгорнулася в американському абстрактному експресіонізмі Джексона Поллока й Марка Ротко, а також у європейському ташизмі та інформелі, де панували спонтанний жест і чиста матерія фарби. Теоретичним підґрунтям руху стала праця Кандинського «Про духовне в мистецтві», що обстоювала право барви й форми промовляти безпосередньо, поза сюжетом. Важливо, що абстракція ніколи не була однорідною: вона коливалася між суворою раціональністю розрахунку й вибуховою емоційністю, між тишею монохрому й святковою поліфонією кольору. Абстракціонізм назавжди змінив уявлення про те, що може бути предметом мистецтва, відкривши шлях безпредметному живопису, кольоровому полю та мінімалізму.