Альбуміновий друк

Альбумінний відбиток (альбуміновий відбиток) — тип фотографічного відбитка, винайдений 1850 року й широко вживаний у другій половині XIX століття. Його виготовляли з паперу, покритого альбуміном (яєчним білком), змішаним із солями, а тоді сенсибілізованого розчином срібла; зображення утворювалося безпосередньо під дією світла крізь негатив. Метод, розроблений Луї Дезіре Бланкар-Евраром, забезпечував гладеньку глянсову поверхню, тонку деталізацію й характерні теплі, пурпурувато-коричневі тони, особливо після тонування золотом. Альбумінний відбиток на десятиліття став панівною технологією позитивного друку й домінував у добу поширення портретних карток-візиток та краєвидів. Саме в цій техніці виконано величезну кількість фотографій XIX століття, зокрема ранні світлини українських міст, архітектурних пам'яток і людей, що нині є цінними історичними джерелами. Через органічну основу такі відбитки з часом схильні жовтіти й вицвітати, тому потребують дбайливого зберігання в музейних і архівних колекціях.