Асамбляж
Техніка створення об’ємного твору з різнорідних елементів, насамперед знайдених чи готових предметів, а також сам такий твір.
Асамбляж (франц. assemblage) — тривимірний твір, складений із різнорідних частин, найчастіше з побутових речей, які митець знайшов, зібрав або купив; так називають і саму техніку. До складу асамбляжу можуть входити й елементи, які автор сам розмалював, вирізьбив чи виліпив.
Асамбляж відрізняють від суміжних понять. Колаж — це наклеювання на основу відмінних від неї матеріалів, тобто робота передусім у площині; асамбляж виходить в об’єм, і українські мистецтвознавці розглядають його як подальший розвиток колажу в бік мистецтва об’єкта. Інсталяція, своєю чергою, — просторова композиція, що творить середовище, усередині якого може опинитися глядач, тоді як асамбляж лишається окремим предметом.
Термін 1953 року запровадив Жан Дюбюффе. Витоки техніки бачать у кубістичних конструкціях Пабло Пікассо (від 1912 року) та у творах Курта Швіттерса зі знайдених матеріалів (від 1918 року); у 1950–1960-х роках асамбляж набув значного поширення — зокрема у Джаспера Джонса й Роберта Раушенберґа. Тезаурус Ґетті застосовує цей термін до творів, створених приблизно після 1945 року, а раніші відносить до «скульптури об’єкта». З Україною пов’язана Луїза Невельсон, уродженка Переяслава: 1944 року вона вперше показала серію дерев’яних абстрактних композицій у цій техніці. В українському неофіційному мистецтві 1970-х асамбляжі створював Федір Тетянич, а Микола Трегуб поєднував живопис із наклеєними предметами.
