Класицизм

Класицизм — це художня мова XVII — початку XIX століття, що взяла за взірець мистецтво античної Греції та Риму й піднесла ідеали розуму, порядку й гармонії. На противагу бурхливості бароко класицизм утверджує ясність, врівноваженість та підпорядкування почуття дисципліні форми. Його естетика ґрунтується на культі чіткого рисунка, який переважає над кольором, на строгій симетричній композиції, спокійному ритмі та шляхетній стриманості жесту. Художники прагнули зобразити не випадкове, а типове й ідеальне, тож перевагу віддавали героїчним сюжетам з античної історії, міфології та громадянської чесноти, покликаним виховувати глядача. Формальними ознаками є пластична завершеність фігур, немов вирізьблених зі скульптури, локальний колір, чіткі контури, кулісна побудова простору й раціональна ясність усього ладу твору. Провідним майстром живопису класицизму був Нікола Пуссен, а в добу неокласицизму — Жак-Луї Давід із його громадянським пафосом та Жан-Огюст-Домінік Енгр. В архітектурі стиль дав ордерні палаци й ротонди, що поширилися й на українських землях: класицистичні ансамблі Києва, Полтави та палацово-паркові комплекси на кшталт садиби в Качанівці. В українському живописі до класицистичної традиції наближається творчість уродженців України Дмитра Левицького та Володимира Боровиковського, які здобули визнання як майстри парадного й камерного портрета. Теоретичним підґрунтям стилю стали ідеї Просвітництва та вчення Йоганна Вінкельмана про «шляхетну простоту і спокійну велич» античного мистецтва. Класицизм тісно повʼязаний із громадянським ідеалом служіння суспільству, тож нерідко набував патетичного, морально повчального звучання. Класицизм утвердив уявлення про мистецтво як школу смаку й моралі, а його виражальний лад надовго став основою європейської художньої освіти.