Козацька доба

Слово «козак» з'являється в джерелах у другій половині XV століття; найдавніші згадки про українських козаків стосуються 1489 і 1492 років. У середині XVI століття козакування стало способом життя на Наддніпрянщині й Поділлі, від 1570-х років козацтво набуло станових прав, а після революції середини XVII століття стало панівним станом Гетьманщини. Верхню межу доби позначає ліквідація козацького устрою: гетьманство скасовано 1764 року, Запорозьку Січ зруйновано 1775-го, а полковий устрій Гетьманщини скасовано на початку 1780-х років. Дослідники мистецтва так і розрізняють «козацьку» та «посткозацьку» добу.

У мистецтві козацтво залишило насамперед портрет. Це ктиторські та світські портрети гетьманів, полковників, старшини та їхніх дружин, родинні галереї старшинських родів. Їм властиві площинна, застигла постава, ретельно виписані одяг і клейноди — булава чи пернач, — герб і напис з іменем та урядом. Окрему групу становлять «козацькі Покрови» — ікони Покрови Богородиці, де під омофором зображено гетьмана, старшину й духівництво. До раннього шару належать гравюри до віршів на похорон Петра Сагайдачного та гравюра Вільгельма Гондіуса з портретом Богдана Хмельницького.

Костюм козацької старшини другої половини XVII — першої третини XVIII століття зберігав східний стиль у його польському, шляхетському варіанті й різко відрізнявся від тогочасної західноєвропейської моди. Його основа — жупан, підперезаний поясом, шаровари, сап'янові чоботи, хутряна шапка; поверх жупана носили делію, ферезію чи плащ-опанчу, а від 1660-х років — кунтуш із розрізними рукавами, який у парі з жупаном став головною ознакою еліти Гетьманщини. Статус підкреслювали дорогі тканини — парча, атлас, камка, тонке сукно — й оздоблення шнуром та позументом.

Козацьку добу не слід плутати з «козацьким бароко»: це назва стилю, насамперед архітектурного, поширеного в другій половині XVII–XVIII столітті на теренах Гетьманщини, Слобожанщини та Запорожжя, тоді як козацька доба — ширше історико-культурне поняття.