Розширене кіно

Розширене кіно — поняття, що охоплює фільм, відео, мультимедійну виставу або занурювальне середовище, які виходять за межі традиційного кіносеансу й відкидають звичні односторонні стосунки між пасивною аудиторією та плоским екраном. Термін популяризував критик і теоретик Джин Янґблад у своїй книзі «Розширене кіно» 1970 року, де він осмислював нові форми екранного мистецтва як розширення людської свідомості. У практиці розширеного кіно зображення може проєктуватися на кілька екранів одночасно, на об'ємні поверхні, тіла чи цілі приміщення; сеанс часто поєднується з перформансом, живою музикою, світловими ефектами та участю глядачів. Такі експерименти процвітали в 1960-х роках у середовищі андеграундного кіно й інтермедіа: до них зверталися Стен Вандербек, Керолі Шніман, колектив «Юско» та учасники сцени, пов'язаної з Енді Ворголом. Розширене кіно передбачило появу відеоарту, інсталяцій із рухомим зображенням та сучасних імерсивних медіа. Воно поставило під сумнів межі самого кіно, перетворивши перегляд на просторовий, тілесний і колективний досвід, а не на споглядання наративу.