Геометрія страху

Геометрія страху (Geometry of Fear) — термін, уведений британським критиком Гербертом Рідом у 1952 році для опису творчості групи молодих британських скульпторів, чиї роботи були представлені на Венеційській бієнале того ж року. До цього кола належали Реґ Батлер, Ліннн Чедвік, Кеннет Армітедж, Едуардо Паолоцці, Вільям Тернбулл та інші. Їхня скульптура характеризувалася спотвореними, побитими, кутастими й ніби понівеченими людськими, а часом і тваринними фігурами, виконаними переважно у зварному металі та бронзі з шорсткою, колючою фактурою. Ці образи відображали атмосферу тривоги, вразливості й екзистенційного страху повоєнної доби — часу, позначеного пам’яттю про руйнування Другої світової війни та новою загрозою ядерного знищення в умовах холодної війни. Рід пов’язував цей стиль із філософією екзистенціалізму та відчуттям людської незахищеності. Геометрія страху стала важливим виявом британського модернізму середини століття й позначила відхід від гладких, монументальних форм попередньої скульптурної традиції, зокрема від класичного гуманізму Генрі Мура, у бік нервової, фрагментованої виразності.