Метафізичне мистецтво

Метафізичне мистецтво (італ. Pittura metafisica) — італійська течія початку двадцятого століття, заснована близько 1911–1917 років Джорджо де Кіріко й розвинута спільно з Карло Каррою та Джорджо Моранді. Її характерні образи — безлюдні, залиті холодним світлом аркадні площі з подовженими тінями, класична архітектура, вежі, манекени без облич та несподівані поєднання буденних предметів, вирвані зі звичного контексту. Ці сновидні, зловісно застиглі сцени випромінюють відчуття тиші, тривоги й прихованої таємниці за поверхнею видимого світу — звідси й назва «метафізичне», тобто те, що лежить поза фізичним. Де Кіріко прагнув відкрити загадкову, ірреальну сутність речей, звільнивши їх від логіки та практичного призначення. Хоча рух проіснував недовго, його вплив був колосальним: саме метафізичний живопис став одним із головних джерел натхнення для сюрреалістів, зокрема Рене Маґрітта та Сальвадора Далі. Метафізичне мистецтво відкрило шлях до дослідження підсвідомого, сну й відчуженості в модерному живописі.