Нео-дада

Нео-дада — термін, що застосовується до творчості художників, які працювали в США у 1950-х і на початку 1960-х років і чиї роботи нагадували мистецтво дадаїстського руху початку двадцятого століття своєю іронією, використанням буденних предметів та розхитуванням меж між мистецтвом і життям. Нео-дада постало як реакція на панівний тоді абстрактний експресіонізм з його пафосом внутрішнього переживання; натомість молодші митці зверталися до знайдених об'єктів, колажу, реді-мейдів, попкультурних образів та відстороненої, часом холодної подачі. Найвиразнішими постатями руху були Роберт Раушенберг із його «комбайнами» — гібридами живопису й асамбляжу, що включали справжні предмети, — та Джаспер Джонс із серіями прапорів, мішеней і цифр, які ставили питання про природу зображення та знаку. Значну роль відіграв композитор Джон Кейдж, чиї ідеї випадковості й буденного звуку живили це коло. Нео-дада стало безпосереднім містком до поп-арту, флуксусу й концептуального мистецтва, наново запровадивши дадаїстський дух гри, провокації та критики художніх умовностей у повоєнну культуру.