Неоекспресіонізм

Неоекспресіонізм — міжнародне явище потужного відродження живопису в експресіоністичному дусі в 1980-х роках, що постало як реакція на панування мінімалізму й концептуального мистецтва попереднього десятиліття. Неоекспресіоністи повернулися до великоформатного, емоційно наснаженого, фігуративного полотна з густою фактурою, енергійним, часом навмисно грубим мазком, насиченим кольором і напруженою, драматичною образністю, зверненою до історії, міфу, національної травми та особистого переживання. Рух розгорнувся паралельно в кількох країнах. У Німеччині його втілювали так звані «нові дикі», зокрема Ґеорг Базеліц, Ансельм Кіфер, який осмислював тягар національної історії, та Йорґ Іммендорф. В Італії паралельно розвивалася течія трансавангарду з Франческо Клементе й Енцо Кукі. У США до неоекспресіонізму зараховують Жана-Мішеля Баскію та Джуліана Шнабеля. Рух повернув живопису центральне місце на арт-сцені й ринку, хоча критики закидали йому надмірну театральність і комерціалізацію. Неоекспресіонізм лишається знаковим прикладом циклічного повернення до живопису та експресивної фігуративності в добу пізнього модернізму й раннього постмодернізму.