Неоімпресіонізм

Неоімпресіонізм — назва, надана постімпресіоністичній творчості Жоржа Сера, Поля Сіньяка та їхніх послідовників, які писали, наносячи маленькі сусідні мазки чи крапки чистого кольору, щоб при спогляданні з відстані ці барви оптично змішувалися в оці глядача, відтворюючи вібрацію світла. Ця техніка відома як пуантилізм або дивізіонізм. Рух постав у середині 1880-х років у Франції й спирався на сучасні наукові теорії кольору та зорового сприйняття, зокрема праці Мішеля Ежена Шеврьоля та Оґдена Руда. На відміну від спонтанного імпресіонізму, неоімпресіонізм прагнув систематичного, майже методичного підходу, а його композиції відзначаються врівноваженою, гармонійною структурою й відчуттям застиглої монументальності. Програмним твором вважають велике полотно Сера «Недільний день на острові Гранд-Жатт» (1884–1886). Сіньяк став головним теоретиком і популяризатором методу, виклавши його засади у праці «Від Ежена Делакруа до неоімпресіонізму». Рух вплинув на фовізм і подальший розвиток абстрактного колориту, а його ідеї поширилися в багатьох європейських школах.