Лондонська школа

Лондонська школа (School of London) — умовна назва групи художників, які працювали в Лондоні й у 1960–1970-х роках уперто розвивали фігуративний живопис усупереч панівним тоді абстракції, поп-арту та концептуалізму. Термін популяризував художник Р. Б. Кітай, який 1976 року, готуючи виставку «Людська глина» (The Human Clay), назвав так коло митців, об'єднаних відданістю зображенню людини й безпосередньому спостереженню. До ядра групи традиційно зараховують Френсіса Бекона, Люсьєна Фройда, Франка Ауербаха, Леона Коссоффа, Майкла Ендрюса та самого Кітая. Цих художників не пов'язував спільний стиль чи маніфест — їх єднало переконання, що людська постать і тілесний досвід залишаються невичерпним джерелом сучасного мистецтва. Бекон створював деформовані, психологічно напружені образи; Фройд писав оголені тіла з майже безжальною фізичною точністю; Ауербах і Коссофф накладали густі шари фарби, фіксуючи місто й людей у щільній матерії. Багато з них були емігрантами або нащадками емігрантів, що надавало руху космополітичного виміру. Лондонська школа довела життєздатність фігуративної традиції в добу авангарду та вплинула на відродження інтересу до живопису наприкінці XX століття.