Скіфія

Скіфія (750–300 до н. е.) — доба панування іраномовних кочових племен у степах Північного Причорномор'я, описаних ще Геродотом у четвертій книзі його «Історії», який переказав і легенду про походження скіфів від Таргітая та впалі з неба золоті дари. Скіфи створили військово-племінну державу з осередком у Причорноморських степах, а їхня еліта уславилася казковими багатствами. Осердям скіфської культури було мистецтво «звіриного стилю» — динамічні зображення оленів, пантер, хижих птахів і сцен боротьби тварин, виконані в золоті, бронзі та кістці з властивою степовому кочовику енергією та стилізацією. Найзнаковіші пам'ятки походять із велетенських курганів на території України: Товста Могила на Дніпропетровщині, де знайдено славетну золоту пектораль IV століття до н. е., а також Чортомлик, Куль-Оба, Солоха й Гайманова Могила з їхніми амфорами, гребенями та ритонами. Пектораль із Товстої Могили — тришарова композиція, що поєднує сцени кочового побуту, рослинний світ і геральдичних грифонів, — вважається вершиною античної торевтики; поряд із нею стоїть золотий гребінь із Солохи зі сценою битви вершників. Скіфи мали розвинуте конярство, вершницьку військову тактику, характерну зброю (короткий меч-акінак, горит для лука й стріл) та тісні торговельні й мистецькі контакти з грецькими колоніями узбережжя, звідки походить чимало виробів на замовлення варварської знаті. Їхня релігія тяжіла до культу вогню, зброї та жіночих божеств родючості, а поховальний обряд передбачав пишні тризни. Наприкінці IV—III століть до н. е. Велику Скіфію витіснили сармати, а осередок держави перемістився до Криму (Неаполь Скіфський). Скіфське золото лишається одним із найвизначніших мистецьких надбань давньої України.