Симулякр

Симулякр — поняття, що походить від латинського simulacrum («подоба», «зображення») й сягає платонівської філософії, де воно означало копію копії, віддалену від ідеальної форми на кілька щаблів. У Платона зображення предмета вже є копією ідеї, а копія такого зображення — це симулякр, ще більш віддалений від істини й тому підозрілий. У класичній думці термін мав радше зневажливий відтінок, вказуючи на щось несправжнє, оманливе, позбавлене справжньої сутності оригіналу. У XX столітті поняття набуло нового життя завдяки французьким філософам, передусім Жанові Бодріяру, який у праці «Симулякри і симуляція» (1981) описав культуру, де знаки й образи більше не відсилають до жодної реальності, а лише до інших знаків. За Бодріяром, у сучасному медіатизованому світі симулякр — це копія без оригіналу, яка витісняє й підміняє дійсність (гіперреальність). Ці ідеї глибоко вплинули на постмодерне мистецтво, апропріацію та критику споживчої культури, надихаючи митців досліджувати механізми репродукції, реклами й масмедіа.