Соціально залучена практика

Соціально залучена практика — це напрям сучасного мистецтва, у якому твір є колаборативним, часто участевим, а люди та їхні стосунки стають середовищем і матеріалом роботи. Замість виготовлення завершеного об'єкта художник ініціює процеси, зустрічі та дії, що відбуваються в реальних спільнотах поза межами галереї. Коріння практики сягає перформансу, концептуалізму та інституційної критики 1960–70-х років, а теоретичне осмислення дали, зокрема, поняття «естетики взаємодії» Ніколя Бурріо та «діалогічного мистецтва». Художники, як-от Таня Бругера чи Томас Гіршгорн, працюють із питаннями міграції, праці, освіти й політичної участі. В Україні цей підхід яскраво проявився після Революції Гідності та під час війни: мистецькі проєкти працюють із переселенцями, ветеранами й міськими громадами, перетворюючи мистецтво на інструмент солідарності, зцілення та колективної дії.