Шпалера (гобелен)
Безворсовий настінний килим-картина із сюжетним чи орнаментальним зображенням, витканий вручну так, що піткання повністю закриває основу.
Шпалера, або гобелен, — твір художнього ткацтва: безворсовий настінний килим із сюжетним, пейзажним чи орнаментальним зображенням, виконаний ручним способом. Від звичайного ткання техніка відрізняється тим, що кольорове піткання не проходить через усю ширину полотна, а працює лише в межах своєї барвної ділянки й повністю закриває нитки основи. Зразком для ткача слугує картон — малюнок у натуральну величину. Тчуть на вертикальному (готліс) або горизонтальному (басліс) верстаті.
Про слова. «Гобелен» походить від назви паризької королівської мануфактури, заснованої 1662 року на місці майстерні родини Ґобеленів; в українській традиції так називають усі подібні твори, зокрема й сучасні авторські. «Шпалера» — давніша загальна назва таких тканих картин; академічний словник тлумачить її як безворсовий настінний килим чи оббивну тканину із сюжетним або пейзажним зображенням, виконану вручну. У давній Україні такі вироби називали також опонами, коберцями, тапетіями. Українські енциклопедії відносять шпалеру до килимарства й називають її «килимом-картиною».
Тканини, виконані гобеленовою технікою, відомі від античності й коптського Єгипту; у Європі виробництво шпалер знане від XII століття, а розквіт припав на XVII–XVIII століття (Фландрія, Франція). В Україні їх ткали в магнатських і поміщицьких мануфактурах XVIII — першої половини XIX століття. Відродження почалося у 1920–1930-х роках, а від кінця 1950-х мистецтво гобелена оновили випускники львівської школи — Іван та Марія Литовченки й інші; згодом у цій галузі працювали Михайло Білас, Людмила Жоголь.
