Медіа, що базуються на часі

Медіа, що базуються на часі, — це мистецтво, яке залежить від технологій і має тривалісний, часовий вимір; воно розгортається в часі й повинно бути відтворене, щоб глядач його сприйняв. До цієї категорії належать відеоарт, фільм, слайд-проєкції, звукові твори, комп'ютерні та цифрові інсталяції й перформанси, зафіксовані для показу. На відміну від картини чи скульптури, які глядач осягає одномоментно, часові медіа мають початок, тривалість і кінець, а часто й певну послідовність подій, тож фактор часу стає невід'ємною складовою художнього змісту. Напрям сформувався в другій половині XX століття з появою доступного відеообладнання; піонери відеоарту, зокрема Нам Джун Пайк, а також художники перформансу почали використовувати технічні носії для творів, які неможливо звести до статичного об'єкта. Термін «часові медіа» набув особливого значення в музейній та реставраційній практиці, адже зберігання таких творів вимагає догляду не за фізичним предметом, а за обладнанням, форматами, файлами й інструкціями до показу, які з часом застарівають. Тому музеї розробляють спеціальні стратегії консервації, документування та міграції даних, щоб забезпечити довговічність мистецтва, побудованого на технологіях і часі.