Мозаїка

Мозаїка — зображення, складене з дрібних частинок, традиційно маленьких кубиків (тессер) із теракоти, кольорового скла, кераміки, каменю чи мармуру, які вмуровують у розчин на підлогах, стінах і склепіннях. Мистецтво мозаїки має тисячолітню історію: воно розвивалося ще в Месопотамії, досягло вишуканості в елліністичній Греції та Римі, де прикрашало підлоги вілл, а найвищого духовного піднесення набуло у візантійському сакральному мистецтві. Візантійські майстри використовували смальту — непрозоре кольорове скло, часто з тонким шаром золота, — щоб мерехтливі поверхні храмів наче світилися зсередини. Ця традиція мала визначальний вплив на Київську Русь. Найвидатніша пам'ятка української мозаїки — ансамбль Софійського собору в Києві XI століття, зокрема велична «Богоматір Оранта» в апсиді, виконана з мільйонів смальтових кубиків. Мозаїчне мистецтво пережило відродження в модерні та монументальному мистецтві XX століття, зберігаючи виняткову довговічність і сяйливу барвистість.