Британський імпресіонізм

Британський імпресіонізм — це художники, які працювали у Великій Британії наприкінці дев'ятнадцятого століття й перебували під впливом ідей французьких імпресіоністів. Вони перейняли світлу палітру, вільний мазок, зображення сучасного повсякденного життя й прагнення схопити швидкоплинні ефекти світла та атмосфери, водночас часто зберігаючи більшу увагу до тонального моделювання й структури, ніж їхні французькі попередники. Важливу роль у поширенні цих ідей відіграв «Клуб нового англійського мистецтва» (New English Art Club), заснований 1886 року як альтернатива консервативній Королівській академії. Серед провідних постатей — Волтер Сікерт, який пов'язав британську сцену з Едгаром Дега та передав похмуру поезію міських інтер'єрів і мюзик-холів; Філіп Вілсон Стір з його світлими краєвидами узбережжя; а також американець Джеймс Ебботт Макнейл Вістлер, що працював у Лондоні. Значний вплив мала й присутність Клода Моне, чиї лондонські серії надихали місцевих митців. Британський імпресіонізм адаптував французькі новації до національного смаку й краєвиду, ставши містком до модерністського мистецтва XX століття у Британії.