Великий стиль

«Величний стиль» — англійський термін на позначення найвищого, найшляхетнішого стилю мистецтва в академічній теорії, що ґрунтується на ідеалізованому класичному підході. Він передбачає зображення піднесених, повчальних сюжетів — з історії, міфології, релігії чи літератури — у монументальній, героїзованій формі. Замість того щоб точно копіювати натуру з усіма її вадами, художник «величного стилю» мав удосконалювати й узагальнювати її, підносячи конкретне до рівня ідеального й універсального, наслідуючи взірці античності та майстрів Високого Відродження, насамперед Рафаеля. Ця концепція походить із теорії ієрархії жанрів, за якою історичний живопис вважався найвищим, найгіднішим родом мистецтва. У Британії ідеї величного стилю найповніше сформулював перший президент Королівської академії Джошуа Рейнольдс у своїх знаменитих «Промовах», де закликав молодих художників орієнтуватися на велике історичне мистецтво. Хоч сам Рейнольдс уславився передусім портретами, він прагнув надати їм героїчної піднесеності. «Величний стиль» відображав переконання, що завдання мистецтва — не розважати, а морально й духовно піднімати глядача, і залишався впливовим орієнтиром аж до занепаду академічної традиції у XIX столітті.