Темпера

Темпера — це техніка живопису з використанням пігментів, зв'язаних у водорозчинній емульсії, найчастіше на основі яєчного жовтка (яєчна темпера), або в олійно-водяній емульсії з олії та цілого яйця. Змішаний з водою розчин наносять на ґрунтовану поверхню тонкими прозорими шарами; фарба швидко висихає, стаючи водостійкою, і згодом набуває приємної матової твердості. Через швидке висихання темперою неможливо розмивати кольори просто на поверхні, тому митці моделюють форму дрібними штрихами й лесуваннями, накладаючи один шар на інший. Темпера була головною технікою станкового й іконного живопису в добу пізньої античності, Візантії та європейського Середньовіччя, аж до поширення олії наприкінці XV століття. Нею писали славетні вівтарні образи раннього Відродження; майстри застосовували її на дерев'яних панелях, укритих левкасом. У візантійсько-руській і подальшій українській іконописній традиції яєчна темпера була основним матеріалом, і саме нею виконано численні ікони. У XX столітті інтерес до темпери відродився: художники цінували її чистий світлий колорит, довговічність і дисципліну техніки. Темпера й нині лишається в арсеналі іконописців та живописців, які прагнуть строгої, стійкої й прозорої барвистості.