Дадаїзм

Дадаїзм — радикальний антимистецький рух, що виник 1916 року в Цюриху, в кабаре «Вольтер», як обурена реакція на бійню Першої світової війни та на буржуазний раціоналізм, який до неї призвів. Ядром дадаїстської естетики стала свідома провокація: заперечення логіки, смаку й самого поняття шедевра, культ випадковості, абсурду та іронії. Формальний арсенал руху винятково гетерогенний: фотомонтаж, колаж, асамбляж, реді-мейд (готовий промисловий предмет, піднесений до рангу твору), звукова та фонетична поезія. Композиція будується на розриві, зіткненні непоєднуваних фрагментів, монтажі вирізок із газет і реклами. Марсель Дюшан своїм пісуаром «Фонтан» (1917) та підмальованою «Джокондою» підважив саму інституцію музею; Курт Швіттерс розробив власну систему «Мерц» із мотлоху й білетів; Ганна Гьох і Рауль Гаусман у Берліні перетворили фотомонтаж на політичну зброю; Ман Рей і Франсіс Пікабіа розширили поле в бік механоморфної образності. Тристан Тцара сформулював маніфести руху й техніку вірша, зібраного з розрізаних слів. Рух розгалузився на кілька осередків — Цюрих, Берлін, Кельн, Ганновер, Нью-Йорк і Париж, — кожен зі своїм акцентом: берлінська група тяжіла до їдкої політичної сатири (Джон Гартфілд), тоді як Жан Арп творив рельєфи й колажі за законами випадку, кидаючи клапті паперу навмання. Окремим здобутком стала дадаїстська типографіка — вільна гра шрифтів, розмірів і напрямків набору в афішах і журналах. Дада був принципово інтернаціональним і недовговічним, проте саме він відкрив шлях сюрреалізму, концептуалізму й усьому пізнішому мистецтву об'єкта та акції. Його спадок — це не стиль у вузькому сенсі, а нова стратегія: мистецтво як критичний жест, що ставить під сумнів власні межі.