Ukrainian art & cultureOnline
Інші виміри культури
Інші виміри культури
Тестовий режим: контент на сайті тестовий і буде видалений після запуску.
Словник мистецтва
Ukrainian Art&Culture онлайн-глосарій мистецьких термінів охоплює рухи, стилі та техніки, такі як Імпресіонізм, Гравюра, Відео-арт та багато інших.
від Реалізмдо Кіберпанк
34від Оліядо 3D Моделювання
8від Живописдо Дизайн
7від Трипіллядо Сучасність
2313 термінів
Жестовий (gestural) — термін, що описує нанесення фарби вільними, широкими, енергійними рухами руки й усього тіла, коли слід пензля, розмах, натиск і швидкість самі стають головним виразним змістом твору. У жестовому живопису процес малювання прирівнюється до дії чи перформансу: полотно фіксує фізичну присутність художника, його емоцію та рух у часі. Найяскравіше поняття виявилося в абстрактному експресіонізмі середини XX століття, зокрема в так званому «живописі дії» (action painting) — терміні, який критик Гарольд Розенберг застосував до практики Джексона Поллока, що розбризкував і лив фарбу на розстелене на підлозі полотно, та Віллема де Кунінга з його бурхливими мазками. Споріднені пошуки розвивав європейський ташизм і ліричну абстракцію. Жестовість наголошує на безпосередності, спонтанності й тілесності творчого акту, протиставляючи їх виваженій, «геометричній» абстракції. Вплив жестового підходу відчутний у сучасному живопису, каліграфічних та перформативних практиках.
Ілюзіонізм — живопис, що створює переконливу ілюзію реального об'єкта чи простору, або скульптура, у якій постать зображено настільки правдоподібно, що вона видається живою. Термін охоплює широкий спектр прийомів, від ретельного світлотіньового моделювання до застосування лінійної та повітряної перспективи. Витоки ілюзіонізму сягають античності — Пліній Старший описує змагання Зевксіса й Паррасія, де намальований виноград нібито приваблював птахів. Найпишнішого розквіту ілюзіонізм досяг у мистецтві Відродження та бароко, коли майстри розписували стелі церков і палаців так, що архітектура ніби продовжувалася в небо (техніка «ді сотто ін су»). Видатними прикладами є плафони Андреа Поццо та Корреджо. Ілюзіонізм тісно пов'язаний із тромплеєм і квадратурою. У монументальному живописі України ілюзіоністичні розписи прикрашали інтер'єри барокових храмів, засвідчуючи глибоке засвоєння європейської традиції ілюзорного простору.
Імпасто (від італійського impasto — «тісто», «замішування») — ділянка густо накладеної фарби або текстури в живопису, за якої мазки виступають над поверхнею полотна й зберігають сліди пензля чи мастихіна. Товстий шар фарби ловить світло, створюючи гру рельєфу, тіней і матеріальної відчутності, що надає зображенню енергії та безпосередності. Техніка стала можливою з поширенням олійних фарб у європейському малярстві. Її майстерно використовували Тиціан і Рембрандт, у якого імпасто моделювало обличчя й тканини, підсилюючи ефект внутрішнього світіння. У XIX столітті найемоційнішого вияву імпасто досягло у творчості Вінсента ван Гога, чиї вихрові рельєфні мазки стали візитівкою постімпресіонізму. Пізніше експресіоністи та абстрактні експресіоністи, зокрема у фактурному живописі, розвивали виражальні можливості густої фарби. Імпасто протиставляється гладенькому, безслідному живопису й лишається одним із головних засобів фактурної виразності.
Перспектива — система зображення об'єктів тривимірного простору на двовимірній поверхні картини так, щоб передати враження глибини, відстані й об'єму. Найвпливовішим різновидом є лінійна перспектива, за якої паралельні лінії, віддаляючись, здаються збіжними до однієї чи кількох точок зникнення на лінії обрію, а предмети зменшуються пропорційно віддаленню. Математичні засади лінійної перспективи розробили в ренесансній Флоренції: перші досліди належать архітекторові Філіппо Брунеллескі близько 1415 року, а теоретично їх виклав Леон Баттіста Альберті у трактаті «Про живопис» (1435). Це відкриття докорінно змінило європейське мистецтво, давши художникам змогу будувати переконливо цілісний, вимірюваний простір. Поряд із лінійною існує повітряна (тональна) перспектива, що передає глибину через послаблення кольору й чіткості віддалених предметів, як у творах Леонардо да Вінчі. Перспектива лишалася основою академічного живопису століттями, аж поки модерністи XX століття не почали свідомо переглядати й руйнувати її умовності.
Пленер (з французького plein air — «відкрите повітря») — практика малювання завершених картин просто неба, а не в майстерні, задля безпосереднього спостереження природного світла, кольору й атмосфери. Хоча художники здавна робили етюди на природі, звичай виконувати надворі саме кінцевий твір поширився у XIX столітті. Цьому сприяли технічні нововведення, передусім винайдення олійних фарб у металевих тюбиках (близько 1841 року), які зробили матеріали портативними. Важливими попередниками пленеру були майстри барбізонської школи, зокрема Каміль Коро й Теодор Руссо, які працювали в лісі Фонтенбло. Найповніше принцип пленеру втілили французькі імпресіоністи — Клод Моне, Оґюст Ренуар, Каміль Піссарро, — для яких передавання миттєвих ефектів світла й пори дня стало головною метою. Моне писав серії того самого мотиву за різного освітлення, аби вловити мінливість атмосфери. Пленерний живопис змінив саме уявлення про колір і світло й глибоко вплинув на подальший розвиток європейського мистецтва.
Точка сходу (точка сходження) — у системі лінійної перспективи це точка, у якій віддалені паралельні лінії, що сприймаються в перспективі, здаються збіжними. Хоча в реальному тривимірному просторі такі лінії ніколи не перетинаються, на площині картини вони немовби сходяться в спільній точці, зазвичай розташованій на лінії обрію, чим і створюється переконливе враження глибини та відстані. У найпростішій, одноточковій перспективі всі лінії, спрямовані в глиб простору, сходяться до єдиної центральної точки сходу; у двоточковій перспективі, застосовуваній для зображення предметів під кутом, використовують дві точки сходу на обрії; складніші побудови передбачають три й більше точок. Поняття точки сходу є наріжним для математичної теорії перспективи, розробленої в ренесансній Італії Брунеллескі й Альберті. Правильне розташування точки сходу визначає точку зору й напрям погляду в картині. Це поняття лишається фундаментальним у живописі, рисунку, архітектурному кресленні й будь-якому реалістичному зображенні простору.
Тромплей (з французького trompe-l'œil — «обманює око») — живописна техніка, що створює настільки переконливу ілюзію реального об'єкта чи сцени, аби глядач хоча б на мить сприйняв зображене за справжню річ. Досягається це майстерним застосуванням перспективи, точного світлотіньового моделювання, натуральних масштабів і ретельно відтвореної фактури поверхонь. Тромплей часто зображає предмети в неглибокому просторі — розвішані листи, монети, скляні дверцята шафи, комах на стіні, — тобто те, що легко сприйняти за дійсність. Витоки прийому сягають античності, а розквіту він набув у європейському мистецтві бароко та у голландському натюрморті XVII століття, де майстри створювали ілюзорні ніші, полиці й дошки для листів. Тромплей тісно пов'язаний із поняттями ілюзіонізму та натюрморту-обманки. Хоча його часто сприймають як віртуозну гру, він порушує глибокі питання про природу зору, реальності й самого мистецтва, чим і привертав художників від Відродження до сьогодення.
