Арт-терміни на «Л»
Лабораторія Agit’Art
Laboratoire Agit’Art (Лабораторія Ажит’Ар) — революційний і підривний арт-колектив, заснований у Дакарі (Сенегал) 1974 року, що прагнув поєднати традиційні африканські вистави й креативність із сучасною естетикою. Група виникла як реакція на офіційну, санкціоновану державою культурну політику, зокрема на естетику «негритюду», що її обстоював перший президент Сенегалу Леопольд Седар Сенгор. Учасники колективу, серед яких художник і письменник Ісса Самб (відомий також як Джо Уакам), Ель Хаджі Сі та інші, відкидали орієнтацію на музейне, товарне мистецтво й наголошували на процесі, перформансі, імпровізації та ефемерності творчого акту. Їхні практики поєднували театр, поезію, живопис, скульптуру з підручних матеріалів, інсталяцію та вуличні акції, часто розгортаючись у спільній майстерні-дворі в центрі Дакара, що сама перетворилася на живий, постійно змінюваний твір. Laboratoire Agit’Art став одним із найвпливовіших осередків авангардного та концептуального мистецтва в Західній Африці й важливим прикладом критичного, антиінституційного мистецтва постколоніальної доби, що переосмислювало саму природу африканської сучасності.
Читати далі →
Лайтбокс
Лайтбокс (світловий бокс) — коробка з напівпрозорою білою поверхнею, обладнана внутрішнім джерелом світла, зазвичай флуоресцентною лампою або невеликими лампами розжарювання. Спершу такі пристрої використовували в утилітарних цілях — для перегляду діапозитивів і рентгенівських знімків, у рекламі та вітринах. У сучасному мистецтві лайтбокс перетворився на самостійний виражальний засіб: фотографію друкують на прозорому діапозитивному матеріалі й підсвічують ізсередини, завдяки чому зображення сяє глибиною, насиченістю кольору й ілюзією світла, недосяжною для звичайного паперового відбитка. Найвідомішим майстром цього формату є канадський художник Джефф Волл, чиї масштабні підсвічені композиції, часто ретельно зрежисовані, свідомо перегукуються з традицією великого живопису й кінематографа. Лайтбокс наближає фотографію до досвіду екрана та вітрини, порушуючи питання про споживання образів у медійному суспільстві, і залишається впливовим прийомом сучасної фотографії, зокрема в практиках українських художників, що працюють зі світлом і зображенням.
Читати далі →
Лендарт
Ленд-арт (земляне мистецтво) — напрям, що виник наприкінці 1960-х років у США й Європі та полягає у створенні художніх творів безпосередньо в природному ландшафті: митці формують земляні насипи, рови, спіралі й лінії або компонують структури з каменів, ґрунту, гілок та інших знайдених матеріалів. Ленд-арт народився як бунт проти комерціалізації мистецтва й музейно-галерейної системи: твори часто розташовані у віддалених пустелях чи полях, недоступні для купівлі й приречені на поступове руйнування стихіями, тож зберігаються лише у фотографіях і документації. Хрестоматійний приклад — «Спіральна дамба» Роберта Смітсона (1970) на озері Ґрейт-Солт-Лейк. Серед провідних майстрів — Ненсі Голт, Майкл Гайзер, Волтер Де Марія, а в Європі — Річард Лонг та Енді Ґолдсворті, чиї делікатні втручання підкреслюють плинність часу й природних циклів. Ленд-арт порушив питання екології, масштабу, тривалості та відносин людини з довкіллям, ставши предтечею сучасного екологічного мистецтва.
Читати далі →
Ліногравюра
Ліногравюра — техніка високого друку, споріднена з деревориту, але за поверхню використовує лінолеум, у якому вирізують малюнок і з якого потім друкують. Художник видаляє ділянки, що мають лишитися білими, а опуклі частини, що зберігаються, укриває фарбою й притискає до паперу. М'якість лінолеуму, який ріжеться однаково легко в усіх напрямках, дозволяє вільні, енергійні лінії та великі кольорові площини, робить техніку доступною й виразною. Ліногравюра з'явилася на початку XX століття; її мистецький потенціал розкрили німецькі експресіоністи, а згодом Анрі Матісс і особливо Пабло Пікассо, який продемонстрував метод друку кількома кольорами з однієї пластини. Через простоту й демократичність техніка широко застосовувалася в плакаті, книжковій графіці та навчанні. В українському мистецтві XX століття ліногравюра стала важливим засобом станкової та книжкової графіки, зокрема у творчості майстрів, що розвивали національну графічну школу.
Читати далі →
Літографія
Літографія (від грецького lithos — «камінь» і graphein — «писати») — техніка плоского друку, що ґрунтується на взаємному відштовхуванні жиру й води. Художник малює зображення жирним олівцем чи тушшю на гладенькому вапняковому камені або металевій пластині; поверхню обробляють так, що зображувальні ділянки притягують друкарську фарбу, а незображувальні, зволожені водою, її відштовхують. На відміну від інтагліо чи високого друку, тут немає ані заглиблень, ані рельєфу — друк відбувається з рівної поверхні. Літографію винайшов Алоїз Зенефельдер у Мюнхені близько 1796 року. Техніка швидко здобула популярність завдяки здатності точно відтворювати вільний рисунок; її блискуче використовували Оноре Дом'є в політичній карикатурі, Тулуз-Лотрек у кольорових афішах та Одилон Редон. Літографія відкрила добу масового тиражованого зображення й лишається важливим засобом художньої графіки. В Україні літографія широко застосовувалася у видавничій справі та станковій графіці XIX–XX століть.
Читати далі →
Лондонська група
Лондонська група (London Group) — виставкове об’єднання художників, засноване в Лондоні 1913 року для організації виставок сучасного мистецтва у Великій Британії. Вона виникла внаслідок злиття кількох раніших об’єднань, зокрема Кемден-Таунської групи та інших авангардних осередків, і мала на меті надати незалежну виставкову платформу митцям, чиї роботи не приймала консервативна Королівська академія. Першим президентом групи став Гарольд Ґілман. До складу об’єднання на різних етапах входили визначні постаті британського модернізму — Уолтер Сікерт, Спенсер Ґор, Джейкоб Епстайн, Уїндем Льюїс, Девід Бомберг, Марк Гертлер та багато інших, які представляли широкий спектр напрямів від постімпресіонізму до вортицизму. Лондонська група свідомо не обмежувала себе якимось одним стилем чи маніфестом, а прагнула бути відкритою й плюралістичною спільнотою, що об’єднує різні течії нового мистецтва. Її щорічні виставки стали важливим майданчиком для представлення авангардних тенденцій британській публіці впродовж багатьох десятиліть. Група існує й донині, залишаючись одним із найдавніших чинних художніх об’єднань Великої Британії.
Читати далі →
Лондонська школа
Лондонська школа (School of London) — умовна назва групи художників, які працювали в Лондоні й у 1960–1970-х роках уперто розвивали фігуративний живопис усупереч панівним тоді абстракції, поп-арту та концептуалізму. Термін популяризував художник Р. Б. Кітай, який 1976 року, готуючи виставку «Людська глина» (The Human Clay), назвав так коло митців, об'єднаних відданістю зображенню людини й безпосередньому спостереженню. До ядра групи традиційно зараховують Френсіса Бекона, Люсьєна Фройда, Франка Ауербаха, Леона Коссоффа, Майкла Ендрюса та самого Кітая. Цих художників не пов'язував спільний стиль чи маніфест — їх єднало переконання, що людська постать і тілесний досвід залишаються невичерпним джерелом сучасного мистецтва. Бекон створював деформовані, психологічно напружені образи; Фройд писав оголені тіла з майже безжальною фізичною точністю; Ауербах і Коссофф накладали густі шари фарби, фіксуючи місто й людей у щільній матерії. Багато з них були емігрантами або нащадками емігрантів, що надавало руху космополітичного виміру. Лондонська школа довела життєздатність фігуративної традиції в добу авангарду та вплинула на відродження інтересу до живопису наприкінці XX століття.
Читати далі →Львівська школа художнього текстилю
Коло митців, сформоване кафедрою художнього текстилю Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв); його випускники започаткували оновлення українського гобелена наприкінці 1950-х — у 1960-х роках.
Читати далі →
Люмінізм
Люмінізм — стиль американського пейзажного живопису приблизно 1830–1870 років, тісно пов'язаний зі школою річки Гудзон і зосереджений на витонченому зображенні світла та його впливу на атмосферу. Люміністи прагнули відтворити прозоре, м'яке, наче кришталеве світло, що заливає широкі краєвиди, спокійні водні гладіні, узбережжя та долини. Характерними рисами стилю є горизонтальні композиції, зведений до майже невидимого мазок, ретельне тонове градуювання неба, відчуття тиші, нерухомості й майже медитативного спокою. Живописці свідомо приховували сліди пензля, аби поверхня полотна здавалася гладенькою, а увага глядача цілком зосереджувалася на світлі. Провідними майстрами люмінізму вважають Фіца Генрі Лейна, Мартіна Джонсона Геда, Джона Фредеріка Кенсетта та Санфорда Робінсона Ґіффорда. Термін було ретроспективно запроваджено мистецтвознавцями в середині двадцятого століття. Люмінізм відображав трансценденталістські уявлення про природу як прояв божественного й став однією з визначальних сторінок національної художньої традиції США.
Читати далі →
